Колективний договір — це інструмент колективно-договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин між роботодавцем та працівниками.
Чинний Закон України «Про колективні угоди та договори» визначає стороною працівників у колективному договорі, зокрема, первинні профспілкові організації, які діють у роботодавця та представляють інтереси його працівників. За відсутності такої профспілки інтереси працівників можуть представляти вільно обрані працівниками представники у передбаченому законом порядку.
Колективний договір дозволяє врегулювати багато питань не для одного працівника, а для працівників підприємства.
Залежно від змісту договору це можуть бути питання:
оплати праці;
режиму роботи;
часу відпочинку;
відпусток;
охорони праці;
соціальних гарантій;
компенсацій;
пільг;
інших трудових і соціально-економічних питань.
Сторонами колективного договору є:
сторона роботодавця
та
сторона працівників.
Сторону працівників може представляти первинна профспілкова організація.
Якщо відповідної профспілкової організації немає, працівники можуть обрати своїх представників для ведення колективних переговорів у порядку, визначеному законом.
Укладенню колективного договору передують переговори.
Працівники або їх представники формують пропозиції.
Роботодавець формує свою позицію.
Сторони обговорюють:
що необхідно змінити;
що реально виконати;
які гарантії можна закріпити;
які ресурси для цього необхідні;
як контролюватиметься виконання.
Наприклад, працівники можуть порушувати питання:
зрозумілої системи оплати;
строків виплати;
доплат;
компенсацій;
преміювання.
забезпечення засобами захисту;
навчання;
інструктажів;
безпечної організації робіт;
додаткових заходів безпеки.
графіків;
обліку робочого часу;
порядку залучення до роботи у вихідні;
інших питань режиму праці.
додаткових гарантій;
соціальної підтримки;
компенсацій;
інших погоджених сторонами заходів.
Конкретний зміст залежить від законодавства, можливостей роботодавця та домовленостей сторін.
Наприклад, працівники регулярно стикаються з проблемою:
«Ми не розуміємо, за якими правилами визначаються доплати».
Замість того щоб кожен працівник окремо сперечався з керівником, представники працівників можуть винести питання на колективні переговори.
Мета:
не сперечатися про кожну зарплату окремо, а створити зрозуміле правило для всіх.
Підписання колективного договору не означає завершення роботи.
Необхідно контролювати:
чи виконуються домовленості;
чи дотримуються встановлені гарантії;
чи виконуються зобов'язання сторін;
чи виникли обставини, які потребують внесення змін.
Саме тут профспілка може виконувати важливу представницьку функцію.
Відсутність домовленості не означає, що працівники повинні переходити до погроз.
Необхідно:
зафіксувати пропозиції;
зафіксувати позиції сторін;
визначити спірні питання;
продовжити переговори у передбаченому порядку;
за необхідності використовувати передбачені законом механізми вирішення колективного трудового спору.
Не можна використовувати колективний договір для погіршення становища працівників порівняно з обов'язковими законодавчими гарантіями.
Колективний договір повинен працювати як інструмент упорядкування та покращення трудових відносин, а не як спосіб позбавити працівника гарантованих законом прав.
Цей сайт не є стороною колективних переговорів і не замінює профспілку або представників працівників.
Завдання «Ріола Право» — пояснити працівникам, як працює механізм колективного представництва і які питання вони можуть законно порушувати.
**Найкращий колективний договір — не той, у якому найбільше красивих обіцянок.
А той, у якому чітко написано, хто, що, коли і як повинен виконати.**
Колективні переговори — це не боротьба заради боротьби.
Це спосіб перетворити інтереси працівників на конкретні, письмово погоджені правила.